Гасла про те, що спорт поза політикою – заманливі та гарно звучать. Немало людей хочуть бачити змагання спортсменів без зайвих підтекстів. Недоліком цієї тези є те, що вона існує лише у фантазіях і більш ніж сторічна історія спортивних змагань цьому є підтвердженням. З точки зору економічної вигоди, організація та проведення таких глобальних спортивних форумів як олімпійські ігри або чемпіонат світу з футболу – недешеве задоволення, а іноді – збиткове. Проте багато країн беруться за їх організацію не в останню чергу через політичні мотиви оскільки спорт – це не тільки гроші, а й престиж та популяризація власної країни.
Ще з початку ХХ ст. проведення олімпіад не обходилося без політичного підтексту — фіни відмовлялися виступати під російським прапором, Німеччину двічі усували від ігор за розв’язання світових війн, на Олімпіаді в Мюнхені палестинці влаштували теракт проти ізраїльських спортсменів, понад 50 країн не приїхали на Олімпіаду-80 в СРСР на знак протесту проти радянської інтервенції до Афганістану. Тоді, 40 років тому, головою СРСР став чекіст Юрій Андропов. Він зробив КДБ майже всевладним, пересаджував опозиціонерів, збив південнокорейський «Боїнг» і мало не розпочав ядерну війну із Заходом. Не варто задавати питання кого він сьогодні нагадує. Через 4 роки у Москви з’явилася можливість помститися США де проходили Ігри-1984, але чисельність «відмовників» виявилася в рази меншою – СРСР, НДР та більшість соціалістичних країн (за виключенням Китаю, Румунії та Югославії).
Сучасна історія російського спортивного бекграунду також рясніє скандалами. Так, за рахунок проведення таких масштабниших міжнародних спортивних змагань як зимові Олімпійські ігри 2014 року в Сочі та Чемпіонату світу з футболу 2018 року Росія популяризувала себе, тим самим доносячи свою пропаганду світові.
За підсумками власного розслідування Міжнародний олімпійський комітет дійшов висновку, що в період підготовки та проведення зимової Олімпіади в Сочі російська влада систематично маніпулювала антидопінговими правилами та створила систему застосування атлетами заборонених препаратів і вжила хитромудрих заходів для приховування допінгу. Така система діяла за безпосередньої участі російських спортивних відомств, керівництва російської антидопінгової агенції та ФСБ РФ. Реакцією олімпійського руху на таку діяльність стала дискваліфікація Росії від міжнародного спорту до грудня 2022 року, яка в нинішніх реаліях безсумнівно має бути продовжена. Проте, частковий вихід із ситуації таки був знайдений, атлетам із Росії дозволили виступи під назвою і прапором ОКР (Олімпійського комітету Росії) та фрагментом з концерту Чайковського замість національного гімну РФ у разі сходження російських атлетів на п’єдестал.
Право на проведення чемпіонату світу з футболу 2018 року також було отримано Кремлем не без скандалу. За опублікованим ФБР звітом-розслідуванням Росії це далося шляхом підкупу чиновників ФІФА при виборі країни-господарки чемпіонату світу. Напередодні його проведення на достатньо високому рівні обговорювались варіанти його бойкоту або ж перенесення в іншу країну. Тоді прихильники бойкоту згадували про анексію Криму, війну на Донбасі, збитий малайзійський літак, війну в Сирії, вищезгаданий допінг-скандал довкола Росії, отруєння в Англії сім’ї Скрипалів, а в Україні була розгорнута кампанія бойкоту через голодування ув’язнених українців Росії, зокрема режисера Олега Сенцова. Закінчилось все частковим політичним бойкотом, який оголосили декілька країн-учасниць, що стало лише символічним жестом невеликого кола лідерів декількох країн. Однак, пропагандистська машина Кремля досягнула свого і всі національні збірні, які вибороли право на участь поїхали на чемпіонат.
Сьогодні ж всі спортивної асоціації одна за одною відсторонюють Росію від участі змаганнях на усіх рівнях, відібрано права на проведення офіційних міжнародних спортивних турнірів на її території. Така фактична та повна ізоляція повинна стати «холодним душем» та одним із важелів впливу, який змусить російський народ переосмислити ситуацію та поглянути на її об’єктивної точки зору.
Повномасштабне вторгнення в Україну не залишила цивілізованому світу інших варіантів для путінської Росія ніж її повна ізоляція — в тому числі і спортивна, яка повинна тривати поки кровавий кремлівський режим повністю не зникне.